уру, географію і розробити засоби протидії їй.
   Протягом тривалого часу кримінологію вважали частиною науки кримінального права, тому що латинське слово "crimen" означає "злочин". Проте при подальшому розгляді виявилося, що межі кримінології ширші за межі кримінального права. Вона містить у собі і низку рис соціології, карної політики, кримінально-правової статистики, психології, психіатрії, френології та інших наук. Це, власне, і сприяло виділенню кримінології в самостійну науку. Але історію виникнення кримінології варто розглядати в контексті розвитку науки кримінального права, яка у той час багатьма вченими ототожнювалась з соціологією чи карною політикою.
   Кримінальне право, за висловом засновника соціологічної школи кримінального права Ф. Ліста, є найстарішою галуззю права. Воно виникло разом з поділом суспільства на класи і було знаряддям зміцнення позицій панівного класу.
   Зупинимося на основних напрямах розвитку кримінально-правової думки, які тісно пов'язані з історією кримінології. Корені її - у працях Платона й Аристотеля. З XVI ст., коли проблеми злочину і покарання стали займати чільне місце в ідеях передових мислителів того часу, з'являються цілісні доктрини з цих питань.
   Формування кримінально-правових теорій пройшло три ступені свого розвитку: класичний, антропологічний і соціологічний, в основі яких лежали погляди деяких видатних учених того часу.
   Класичний напрям. Ш.-Л. Монтеск'є (1689-1755) різко виступав проти свавілля в правосудді. Необхідно, щоб законодавець пройнявся інтересами народу. Дух толерантності, говорив він, має бути духом законодавця. Жорстокість покарань шкідлива для держави і суспільства: по-перше, народ грубіє і у нього формуються риси жорстокості, що "є злом надзвичайним"; по-друге, в державах, де застосовуються короткострокові покарання, злочинність не

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>