губство вдів і слуг правителів в Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддійські самоспалення). . Поряд з цим історія з давніх часів фіксує "персональні" самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.
   Необхідно зазначити, що починаючи з 30-х років у радянській науковій і періодичній літературі не було жодного повідомлення, яке б стосувалося самогубства (за винятком випадків, коли воно розцінювалось як наслідок психічного захворювання). Тільки у 1989 р. вперше у газеті "Комсомольская правда" були опубліковані деякі статистичні дані з
   цього питання. За останні десятиріччя, у зв'язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, яка все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогубствам, збільшується кількість різних наукових центрів і агентств щодо профілактики цього явища. В Україні у великих містах, у тому числі в Києві, працюють кабінети соціально-психологічної допомоги, телефони довіри та підтримки тощо.
   За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у другій половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400 - 600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем - Латвія (42,5), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9 випадків на 100 тис. населення).
   За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>