е міг обійтися без його основоположних ідей, зокрема, думки про те, що відношення "жертва-злочинець" тісно пов'язані зі злочином. Це дає можливість не тільки комплексно підійти до цього феномену, а й робити прогнози стосовно осіб, які у майбутньому можуть стати жертвами злочинів, а також точніше визначати рівень латентної злочинності.
   Чільне місце у віктимологічних дослідженнях посідають праці Р. Гас-сера, І. Маттеса, Б. Мендельсона, А. Фаттаха та інших. Найбільш інтенсивно віктимологія розвивається у США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Швеції, Японії. Так, у Токіо в 1974 р. вийшла друком двохтомна праця "Злочин і жертва - віктимологія в Японії".
   У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимології почалася з середини 60-х років завдяки працям відомого кримінолога
   Л. В. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в карній політиці держави і практиці боротьби зі злочинністю. Проблемам особи і поведінки потерпілого були присвячені також праці В. С. Мінської, Д. В. Ривмана, В. Я. Рибальської, В. В. Романова, В. І. Полубинського та інших вчених.
   В останні роки віктимологічні дослідження активізувались у всьому світі. У 1973 р. створено Міжнародне віктимологічне товариство (м. Мюнстер, Німеччина), яке вже провело низку міжнародних симпозіумів та конгресів. У роботі IX Конгресу (серпень 1997 p., м. Амстердам) вперше взяли участь українські кримінологи.
   Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію у широкому і вузькому її розумінні. У широкому значенні віктимологія має право на самостійне існування, оскільки вивчає як жертви злочинів, так і жертви певних соціальних та природних явищ (війн, стихійних лих тощо). В такому аспекті вона може вважатися окремою наукою, а не тільки частиною кримінології. Віктимологія ж у вузькому значенні - це кримінальна віктимологія,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>