середні цілі й об'єкти своїх дій, а також засоби, місце і час вчинення злочину, приймаючи відповідне рішення.
   Третя ланка - безпосереднє вчинення злочину. Вона охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинних наслідків.
   Виходячи з усього викладеного, можна зробити висновок, що детермінанти злочинів лежать, з одного боку, у морально-психологічних якостях особи (внутрішній момент), а з іншого - у криміногенних ситуаціях і соціальних негараздах, які об'єктивно існують у нашому суспільстві (зовнішній момент).
   Глава 7. Кримінологічні аспекти віктимології та суїцидології
  
   § 1. Становлення віктимології як самостійного напряму кримінологічних досліджень
   § 2. Особа жертв злочинів та їх класифікація
   § 3. Процес детермінації суїциду
  
   § 1. Становлення віктимології як самостійного напряму кримінологічних досліджень
  
   У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялась поведінці злочинця, а потерпілий від злочину в основному фігурував як учасник кримінального процесу. Разом з тим взаємозв'язок злочинця і потерпілого має важливе кримінологічне значення. Серед осіб, що стикаються зі злочинами, є насамперед їх жертви. Тож ігнорувати їх роль у механізмі злочинної поведінки було б помилково.
   Ідея про врахування ролі жертви у вчиненні злочину зустрічається ще у далеких від нас пам'ятках світової культури1. Але систематичні наукові дослідження в цьому напрямі почалися лише наприкінці 40-х - на початку 50-х років XX ст. і пов'язуються перш за все з книгою німецького вченого Г. Гентіга "Злочинець та його жертва" (1948 p.). Він започаткував нову галузь у кримінологічній науці - віктимологію (від лат. victima- жертва і грец. logos - знання, що разом означає "вчення про жертву"). Г. Гентіг розробив це вчення з такою повнотою, що жоден наступний дослідник цієї проблеми

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>