не зводиться лише до причинних відношень. Останні є тільки одним з її моментів.
   Детермінація включає в себе й такі різновиди відношень, як статистичні, кореляційні, функціональні та інші зв'язки. Проте глибокий розгляд детермінації потребує звернення до причинності, бо за своєю природою вона є генетичним зв'язком - причина породжує наслідок із сукупності необхідних і достатніх умов, а породивши його, перестає бути причиною.
   Встановлення значимості об'єктивних і суб'єктивних чинників, що детермінують злочинну поведінку, якоюсь мірою можливе за рахунок визначення їхньої спільності, типовості, наскільки вони регулярно виявляються на рівні маси злочинів і злочинності в цілому. Це дозволяє оцінити силу їх криміногенності та намітити відповідні заходи запобіжного характеру.
   У сутність безпосередньої мотивації як внутрішніх детермінантів поведінки можна проникнути через різноманітні форми її прояву, адже вплив макро- і мікросередовища переломлюється через життєві позиції індивіда, його свідомість в широкому розумінні слова. В одних випадках на перше місце висуваються зовнішні умови, в яких перебуває суб'єкт; в інших - його власні соціально-психологічні властивості, що набули антисуспільної спрямованості.
   Взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників (факторів), яка виражається формулою "ситуація (привід) - особа - діяння", виступає в різноманітних варіаціях: 1) особа з чітко вираженою антисуспільною спрямованістю - ситуація, що не має значення для злочинної поведінки; 2) особа з відносно стійкою антисуспільною спрямованістю - ситуація, сприятлива для вчинення злочину; 3) особа зі слабко вираженою антисуспільною спрямованістю - ситуація, що провокує злочин. Ступінь сформованості антисуспільних властивостей особи і її реакція на конкретну ситуацію найбільш чітко виявляються у мотивації. Вона може

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>