не небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочинне".
   Розкриття причини злочину безпосередньо пов'язане з проникненням у механізм злочинної поведінки. Під останнім розуміють зв'язок і взаємодію зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів і станів, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують і контролюють його виконання.
   Для пояснення причин конкретних злочинів не застосовується категорія фатальної обумовленості і жорсткого зв'язку між несприятливими соціальними умовами формування особи і вчиненим нею злочином. Взаємодія особи і середовища не може розумітися як щось таке, що автоматично призводить до формування антисуспільних якостей і становлення особи на злочинний шлях. Розглядати причинність за принципом "стимул-реакція" було б спрощенням. Вплив зовнішнього середовища проходить опосередковано, через власне сприйняття індивіда, його моральні погляди, переконання, світорозуміння та уявлення про добро і зло. Його дії завжди підконтрольні свідомості і волі (крім стану неосудності, але тоді немає і складу злочину).
   Отже, помилково називати якісь соціальні умови (обставини) причинами злочинів, як це часто робилося у радянській кримінології. Таке невірне твердження випливало з метафізичного трактування причинно-наслідкового зв'язку, коли причина і наслідок розглядаються окремо одне від одного (тут - сама по собі причина, там - сам по собі наслідок). У діалектичній інтерпретації причина і наслідок - це дві сторони одного й того ж відношення, єдність двох протилежностей, які існують одночасно. Кожний наслідок має одну причину і багато умов, що були задіяні в процесі його детермінації. Причина є причиною тільки у взаємозв'язку з даним наслідком, у якомусь одному відношенні. В інших відношеннях їх зв'язок має інший характер. Тому детермінація

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>