ого імпульсу на задоволення, що властивий тільки прагненням. Мотив злочинної поведінки можна визначити як усвідомлене спонукання (прагнення) особи до вчинення конкретного діяння, яке містить у собі суспільну небезпеку і передбачене кримінальним законом як злочин. Мотив безпосередньо пов'язаний з прийняттям винним рішення діяти із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам. Але сам по собі мотив не визначає змісту прийнятого рішення, контрольованого свідомістю і волею суб'єкта. Ні сама по собі мотивація, ні формальна спроможність до вибірковості поведінки не створюють, не формують самої вибірковості, обумовленої соціальними властивостями особи, що сформувалася в процесі життя.
   При аналізі детермінації конкретного злочину навряд чи можна претендувати на врахування всіх зовнішніх і внутрішніх чинників (факторів), які мають відношення до даного явища. З усієї їхньої сукупності важливо виділити ті з них, які спроможні викликати мотиви конкретного злочину і спонукати особу діяти саме так, а не інакше. В профілактичному плані їх ліквідація (нейтралізація) веде до внутрішньої перебудови особи і зміни її поведінки у корисному для суспільства напрямку. Вивчення цих детермінант доцільно проводити на двох рівнях: 1) на рівні чинників, які безпосередньо стосуються дефектів соціалізації особи і формування її антисоціальних властивостей; 2) на рівні внутрішнього процесу мотивації і виникнення рішення вчинити злочин. Такий підхід дає можливість розкрити весь механізм злочинної поведінки, комплексно підійти до складного процесу її детермінації.
   Деякі кримінологи справедливо стверджували, що "якихось особливих причин злочинності немає. Є причина, обставини антигромадської поведінки, що можуть призвести до вчинення злочинів. Лише в цьому змісті можна говорити про причини злочинності". Розвиваючи цю думку,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>