знання, а труднощів у вихованні - різноманітні акцентуації характеру, психічні відхилення в рамках осудності, психолого-педагогічна безграмотність батьків чи вчителів тощо. Ні те, ні інше саме по собі не спричиняє злочинної поведінки, тому що негативні впливи сприймаються особою не автоматично, а переломляючись через її внутрішній світ. Кожний новий вплив, яким би він не був, накладається на попередній, який вплинув на формування особи, зовсім не обов'язково змінюючи його або діючи в тому самому напрямку. Неповнота соціалізації особистості, обумовлена різноманітного роду соціальними аномаліями, супроводжується або доповнюється обмеженістю, звуженням реальних можливостей засвоєння певних знань, умінь, навичок, професії, викликаних різного роду фізичними і психічними відхиленнями, соматичними захворюваннями тощо, що самі по собі споконвічно не є криміногенними і коригуються спеціальними заходами виховання.
   Біопсихологічні чинники, у тому числі й ті, що стосуються згаданих станів психіки, не визначають і не можуть визначити соціальних властивостей особи. Спадкові задатки - можливості, а не готові властивості особи.
   Важливою внутрішньою детермінантою поведінки є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину. Мотиви - це те, що спонукало індивіда діяти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення. Спонукання різняться між собою за змістом, ступенем усвідомлення, силою впливу на людину. Одні з них зовсім не сприймаються, інші залишаються лише на рівні розуміння, треті стають реально чинними. Проте в такій якості виступають лише ті спонукання, які суб'єктом не тільки сприймаються і "відфільтровуються" свідомістю за значимістю в даний момент, а й набувають вольового

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>