чання, виховання, власного удосконалювання і включення в суспільне корисну діяльність.
   Звідси можна зробити висновок, що в якості основного чинника становлення особи на злочинний шлях виступають дефекти в її соціалізації. Проте така категоричність не завжди виправдана. Адже соціалізується будь-яка особа, стаючи дорослою і включаючись у ті чи інші суспільні відносини. Не становлять з цього винятку й ті, хто вчиняє злочини. Одні з них, включившись у суспільне корисну діяльність, "сполучають" її зі злочинною, інші - окремо від неї, треті - випадають із сфери соціальне корисних зв'язків та відносин, але ніяких злочинів не чинять. Ускладнення в процесі соціалізації можуть викликатися багатьма факторами, у тому числі розумовими вадами, генетичними аномаліями, різноманітними захворюваннями. Але з цього зовсім не випливає, що злочини спричиняються ними. У юридичному змісті значення одержує те, що споконвічне криміногенне, або набуває криміногенність у зв'язку з фактом учинення злочину конкретною особою. Кожний суб'єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу. Ніякої однаковості тут немає і бути не може через індивідуальність самої особи.
   Одні з осіб, які вчинили злочини, раніше характеризувалися як важко виховувані, педагогічно занедбані, інші - такого минулого не мали. Психологічний пошук, очевидно, може пояснити лише те, що виявилося причиною даних, найбільш типових ускладнень у вихованні, навчанні (соціалізації як такої), що негативно вплинуло на забезпечення належного формування особи, а не причин вчинення злочинів. Відомо, що далеко не кожний, хто відзначався важковиховуваністю, стає злочинцем. Причинами неуспішності навчання можуть бути обмеження розумових здібностей, несприятливі умови в сім'ї, відсутність елементарних можливостей одержати потрібні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>