ктом вивчення в кримінології є насамперед особа, яка вчинила злочин, хоча профілактичний інтерес становить і той, від кого, судячи з його антисуспільної поведінки, можна очікувати вчинення злочину. Останній лише завершує процес детермінації злочинної поведінки.
   Так звана передкримінальність не означає фатальності вчинення злочину, тобто поза злочином особи злочинця не існує, так само як поза суб'єктом (осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності) не може бути складу злочину. Проте, чим ближче ми наближаємося до детермінації одиничного злочину, тим очевиднішим стає існування типових явищ, які характеризують суб'єктивні чинники (детермінанти) такої поведінки. І було б великою помилкою не вбачати саме тут те особливе, що пов'язує загальне (злочинність) і одиничне (злочин) у єдине ціле.
   У психології особистість людини розглядається з двох сторін - формальної, яка відноситься до психофізіології, і змістовної, обумовленої свідомістю. На цій основі аналізуються особисті структури і підструктури: біологічні властивості індивіда (темперамент, інстинкти, органічні патологічні зміни), особливості протікання психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, почуття, воля), індивідуально набутий досвід (знання, навички, уміння, рівень культури) і сформовані за життя якості особи, які визначаються соціалізацією людини й обумовлюють змістовну сторону її поведінки та діяльності.
   Під соціалізацією звичайно розуміють становлення особи і включення її в суспільні відносини, що існують (економічні, ідеологічні, правові, сімейно-побутові тощо). Особлива роль належить підструктурі спрямованості особи, під якою розуміється система поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних і базових мотивацій. Фактично йдеться про змістовну сторону свідомості людини, сформовану за рахунок

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>