вчинений поза свідомістю і волею індивіда, який володіє правосуб'єктністю, тобто є осудним і має відповідний вік (14 або 16 років), достатній, на думку законодавця, для відповідальності та караності.
   Вчинити чи не вчинити злочин залежить від самого суб'єкта, і тому на перше місце справедливо висувається здатність індивіда до вибору певного варіанта поведінки, що й лежить в основі кримінальної відповідальності. У цьому зв'язку особливого значення набуває єдність свідомості та волі суб'єкта, які визначають його винність у вчиненні злочину.
   Спроможність суб'єкта вибирати певні види поведінки може звужуватися (обмежуватися) з різних причин. В одних випадках через сильне хвилювання, викликане насильством, тяжкою образою тощо, в інших - внаслідок різних відхилень свідомості в рамках осудності або так званих затримок розумового розвитку, що спостерігаються в неповнолітніх, коли соціальна зрілість і вік вступають у протиріччя; по-третє, через антигромадську установку (стан готовності діяти злочинно), коли злочинна поведінка стає звичним явищем і злочини відбуваються заради них самих, що властиве для деякої категорії злочинців-рецидивістів. У потрібних випадках, крім останнього, проводиться психологічна, психіатрична або комплексна психолого-психіатрична експертиза. Проте вона не стосується правової оцінки вчиненого - ні змістовної сторони винності (наміру або необережності), ні причинності як такої між суспільне небезпечною дією (бездіяльністю) і наслідками у вигляді заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Це в компетенцію експертизи не входить, а є прерогативою суду, і було б абсурдним вимагати від експертів інших рішень. Нічого, крім власного предмета вони розкрити не можуть. Спроби суто пенологічного розгляду кримінологічної проблематики виглядають прикрим непорозумінням.
   Об'єктом

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>