го і окремого. З урахуванням дворівневої взаємодії особи з об'єктивною дійсністю мають аналізуватися причини та умови конкретного злочину.
   У сучасній кримінології поняття причин конкретних злочинів не знайшло однозначного трактування. Ними деякі автори називають: 1) антигромадські погляди певного кола осіб; 2) зовнішні обставини, що сформували ці погляди; 3) різноманітні життєві ситуації, які у взаємодії з позицією особи спричинюють злочинні дії. Саме по собі це не викликає заперечень, але є занадто загальним. Намагаючись конкретизувати це поняття, одні з кримінологів у якості причини окремого злочину вказували на дефекти Індивідуальної правової свідомості; інші - на "пережитки минулого" у свідомості і поведінці, неправильні погляди й уявлення; треті - на наявність у свідомості окремих осіб антисуспільної установки; четверті - на егоїзм, кар'єризм, корисливе ставлення до державної чи колективної власності. Але при такому підході незрозуміле, чому в окремих осіб деформується свідомість, стаючи антисуспільною, які інші властивості (якості) особи впливають на злочинну поведінку і, нарешті, яка ж роль соціальних факторів, що власне формують свідомість особи злочинця.
   Обминаючи дискусію, зауважимо, що в самому понятті злочину неминуче міститься правовий аспект, і злочин аж ніяк не існує в двох іпостасях: в одному випадку - як юридична категорія, в іншому - як соціальний феномен. Сам злочин визначається кримінальним законом, який діє в даний момент. Особливістю кримінологічного підходу є розгляд злочинної поведінки як процесу, що розвивається у часі та просторі, який включає не лише зовнішні прояви кримінальних дій, їх юридичні ознаки, а й попередні соціально-психологічні явища, що визначають генезис злочину1. Проте з цього зовсім не випливає, що злочин перестає бути самим собою, або що він може

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>