ого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Однак з'ясування тільки статистичних показників ще не дає відповіді на питання, який характер зв'язків між різними ознаками цієї сукупності.
   Типологія є розподілом злочинців на категорії за ознаками, які генетично пов'язані зі злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія дає вищий рівень пізнання. При цьому умовно виділяються ознаки-прояви й ознаки-причини, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типології обов'язково лежать сутнісні ознаки явищ, що досліджуються.
   У межах одного типу повинні бути однорідними ознаки-прояви й ознаки-причини, які повинні відображати певні функціональні залежності і детермінаційні зв'язки. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах - стійкій орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, безкарності після вчинення попередніх злочинів, кримінальному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця.
   Для здійснення типології злочинців треба з'ясувати внутрішню сутність осіб, що групуються, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність суттєвих характеристик багатьох злочинців.
   Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію, злочинців можна поділити на такі типи:
   - з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ (життя, здоров'я, честі, гідності тощо);
   - з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;
   - з

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>