нології завжди переважав підхід, який заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи зазначали, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище - злочинність - біологічними властивостями людини, у тому числі "злочинної людини". На думку О. А. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюватися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела поведінки. У колективній монографії "Генетика, поведение, ответственность" відомі радянські кримінологи В. М. Кудрявцев та І. І. Карпець намагались обстоювати лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці вчені вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності.
   Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж вирішується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. У праці "Жорстокість у нашому житті" він зазначає, що жорстокість людини - це вічна категорія. На нашу думку, і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково в кримінальному процесі проводяться психологічні, судово-медичні, психіатричні експертизи, і не даремно законодавець ввів поняття обмеженої осудності (ст. 20 КК України).
   Позиція більшості сучасних кримінологів ґрунтується на тому, що злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Хоча розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії.
   Біологічна

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>