к може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, громадянство, партійність).
   Комплексне вивчення особи злочинців не повинно обмежуватися встановленням якихось окремих ознак, які нерідко лише поверхово характеризують особу, а має проводитись з достатньою глибиною і у їх взаємодії. Це буде гарантією більш повного виявлення чинників генезису особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення злочинів у майбутньому.
  
   § 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця
  
   У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена, різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в другій половині XIX ст. в антропологічній теорії Ч. Ломброзо та його послідовників. Такі підходи мають місце і в сучасній зарубіжній кримінології. Значний резонанс серед радянських кримінологів у 70-ті роки викликали публікації І. С. Ноя, який писав: "Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки".
   Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висновок: "Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина злочинності - це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру...". І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: В. К. Ефроімсона, Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим генетик В. П. Дубінін вважає, що людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою в ході її індивідуального розвитку.
   На противагу антропологічним поглядам

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-573 * збірник літератури * >>>далее>>>