ння до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).
   У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.
   Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку — смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті
   потерпілого.
   Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя
   не виключає протиправності діяння.
   З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його
   мотивів і мети
   Суб'єкт вбивства — будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за
   вбивства, передбачені статтями 115—117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.
   Види вбивств. За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-602 * збірник літератури * >>>далее>>>