ужбового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження.
   У разі привласнення та розтрати особа заволодіває майном, яке їй ввірене чи перебуває в її правомірному володінні. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою (ч. 2 ст. 191), так і приватною особою — експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо (ч. 1 ст. 191).
   Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення. Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, да-Рування, споживання, передача іншим особам тощо).
   139
  
   Розділ VII
   Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.
   Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.
   Частина 2 ст. 191 передбачає, крім того, відповідальність за за-володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-602 * збірник літератури * >>>далее>>>