ких наслідків відносяться:
   смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок згвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушко-джень в процесі згвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, пе-редбачених ст. 121. Таким чином, особливо тяжкими наслідками ви-знаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спри-чинення ж потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпеч-них для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків згвал-тування, оскільки під ним розуміється не будь-яке згвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Тому такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними час-тинами статей 121 і 152, залежно від наявності чи відсутності інших кваліфікуючих ознак.
   Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат згвалтування не розцінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, заз-начених у ст. 121 (наприклад до безплідності).
   Для відповідальності за згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації згвалтування за ч. 4 ст. 152
   Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.
   Згвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеіься У ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-602 * збірник літератури * >>>далее>>>