и положення ч. 2 ст. 98 КПК: «якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи». У таких випадках виникає ситуація, коли конкретний злочин може належати до «очевидних».
   Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови об'єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється правоохоронними органами.
   Розкриття злочинів тісно пов'язане з розшуковою діяльністю і значною мірою залежить від ефективності розшукових дій слідчого і оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, а також заходів, що проводяться цими органами при виконанні ними функціональних обов'язків відповідно до законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».
   Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно-розшукових органів у цій діяльності проводиться залежно від характеру і особливостей об'єктів розшуку. Наприклад, щодо обвинуваченого, якщо місце перебування його не встановлено, оголошується розшук (статті 138, 139 КПК) або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії (ч. З ст. 104 КПК). Це саме стосується розшуку осіб, які зникли, щодо яких є підстави вважати, що вони могли бути вбиті (розшук трупа, його частин), або ж предметів (злочинного посягання, знарядь злочину).
   Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов'язаний з діяльністю органів дізнання, у зв'язку з чим на них покладається вжиття необхідних заходів з метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст. 103 КПК).
   Як свідчить практика (на основі так званої неліченої статистики)

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>