жати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.
   У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі за мету обов'язково запам'ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.
   Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше вплинули на його психіку. Наприклад, свідок - очевидець наїзду автомашини на велосипедиста - показав, що він не запам'ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам'ятав тільки те, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам'ятовуванню окремих обставин.
   Дослідження мимовільного запам'ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам'ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків, до яких належать:
   а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події;
   б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам'яті обставин події, що спостерігалася);
   в) пред'явлення під час допиту речових доказів;
   г) допит на місці події.
   Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>