снюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з'ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх вірогідності.
   Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає насамперед у тому, що предметом його є суспільне небезпечні й протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв'язки, знищені або замасковані сліди, зв'язок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.
   Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.
   За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним законам гносеології.
   Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування злочинів не має такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, в яких предметом вивчення є фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприйняття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як сліди у буквальному розумінні - сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших формах,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>