слідчого.
   Дискусійні погляди щодо існування двох тактик - криміналістичної та процесуальної - дали змогу окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.
   Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності - поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.
   Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об'єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.
   Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:
   1) за видом процесуальної дії
   тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);
   тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред'явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>