туації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін «тактика» у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.
   Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. В історії науки існує чимало термінів, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій.
   Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.
   У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки щодо окремих слідчих дій.
   У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>