истання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.
  
   § 2. Природа криміналістики
  
   Криміналістика посідає певне місце серед інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).
   За своєю природою криміналістика - це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952-1955 pp. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:
   1) криміналістика - правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;
   2) криміналістика - правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;
   3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;
   4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;
   5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;
   6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової - кримінально-процесуальної науки.
   Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів - Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики - у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>