) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.
   У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:
   1) ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання (можуть бути пред'явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
   2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);
   3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;
   4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;
   5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
   6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).
   Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:
   1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду
   загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова);
   2) за уявними образами (за ідеальними слідами);
   3) за описом прикмет.
   На сьогодні існують різні системи для створення суб'єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):
   1) синтетичні портрети - виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;
   2) рисовані портрети - виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;
   3) фоторобот - комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П'єр Шабо вперше використав набір фотознімків);
   4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) - діапозитивів;
   5)

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>