Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відображаються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця сукупність ознак є неповторною.
   Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак належать такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.
   До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).
   Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення - для ідентифікації особи за почерком.
   Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин - це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів - малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци - малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів - пряма, хвиляста, опукла, ввігнута, ступінчаста.
   Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:
   1) виробленість почерку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-614 * збірник літератури * >>>далее>>>