хисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільно небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільно небезпечне посягання (уявна оборона); 2) при фактичному припиненні суспільно небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває (запізніла). Пленум ВС в своїй постанові від 29.06.91 №4 “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” роз‘яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або , залежно від обставин справи, - за необережний злочин.
   Під перевищення меж необхідної оборони, згідно з ч.4 ст.15 розуміється завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Ознаками перевищення між необхідної оборони є: 1) наявність стану необхідної оборони; 2) явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпеки посягання; 3) явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання і захисних дій. Відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони, відповідно до ч.4 ст.15, настає лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК передбачає два таких випадках – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст.104) та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.97). Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-143 * збірник літератури * >>>далее>>>