ину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб‘єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб‘єкт злочину – це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця – поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов‘язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м‘якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов‘язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці.
  
   § 33. Неосудність: поняття, критерії визначення. Проблема обмеженої складності в теорії кримінального права.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Осудність у широкому розумінні – це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками. Осудність – це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керувати ним і пов‘язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин. Неосудність, відповідно до ст.12 КК, - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-143 * збірник літератури * >>>далее>>>