а”, тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні. Питання про належність до громадянства України вирішується згідно ст.1-27 ЗУ “Про громадянство”.
   Ч.3 ст.5 КК, яка передбачає відповідальність в Україні за злочин, за який особу було притягнуто за кордоном, суперечить КУ, бо ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне ї те ж саме правопорушення.
   Згідно з Мінською конвенцією кожна з договірних сторін при розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судами враховує передбачені законодавством пом‘якшуючі та обтяжуючі обставини не залежно від того, на території якої договірної сторони вони виникли.
   Видача громадянина України іноземній державі є неприпустимою (ч.2 ст.25 КУ). Це не стосується випадків видачі громадянина України повноважному міжнародному судовому органу у зв‘язку з можливим вчиненням ним передбачених міжнародними конвенціями злочинів (злочини проти миру і людяності та воєнних злочинів). Видача інших осіб – іноземних громадян і осіб без громадянства – може здійснюватись на основі міжнародних конвенцій, міжнародних договорів та угод, чинних для України. Україна 25.09.1995р. приєдналася до Європейської Конвенції від 13.12.1957р. про видачу правопорушників, згідно якої Україна повинна видавати іншим договірним державам осіб які переслідуються компетентними органами сторони, яка робить запит, за вчинення правопорушення або які розшукуються цими органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою (ст.1 Конвенції). Це положення про видачу не стосується громадян України, оскільки видача громадян України заборонена КУ (ч.2 ст.25 КУ). Крім того, дана Конвенція, як й інші конвенції, передбачає право держави відмовити у видачі свого громадянина (п.”а” ч.1 ст.6).
  
   § 11. Чинність кримінального закону в часі (принципи, поняття часу вчинення злочину,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-143 * збірник літератури * >>>далее>>>