исока доходність державних цінних паперів спонукає комерційні банки вкладати в них переважну частку своїх коштів замість того, щоб інвестувати (кредитувати) національне товарне виробництво.
  У різних країнах до практичного запровадження державного кредиту залучаються різні структури: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Центральний банк, Міністерство економіки тощо. Як правило, держава використовує грошові позики, хоча іноді застосовуються й натуральні позики, які погашаються продуктами. У 20х роках в Радянській Росії застосовувалися хлібні та цукрові позики.
  Розміщуються державні позики переважно за підпискою серед фізичних та юридичних осіб, через банки, шляхом продажу на біржі та з аукціонів. Для фізичних та юридичних осіб державний кредит є формою заощадження, інвестування коштів у державні цінні папери, які приносять гарантований Доход.
  Держава використовує позики, щоб забезпечити себе додатковими фінансовими коштами, які не можна зібрати за допомогою податків. Необхідність збільшення обсягів державного внутрішнього запозичення зумовлюється завданнями здійснення невідкладних державних видатків.
  Юридичною основою державних позик, як і банківських, є договір. Саме добровільний і договірний характер державних позик відрізняє їх від одностороннього й суворо примусового характеру податків. Замість наданих у розпорядження держави на певний строк коштів кредитори отримують документи — державні цінні папери, які надають їм певні фінансові переваги.
  Результатом запровадження державного кредиту є формування ринку державних цінних паперів.
  4.2. Види державного кредиту
  Структура державного кредиту утворюється з різних взаємозв'язаних компонентів і видів.
  Залежно від статусу позичальника розрізняють централізований і децентралізований державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-189 * збірник літератури * >>>далее>>>