зми застосування державного кредиту найповніше і найґрунтовніше розроблені в кейнсіанській теорії. Представники класичної та неокласичної економічної теорії, як правило, з недовірою ставилися до використання внутрішнього державного кредиту як засобу економічного розвитку. Монетаристські концепції при виборі з двох можливих варіантів: 1) "дефіцит бюджету, державний кредит" і 2) "зрівноваження бюджету, відмова від державного кредиту" — однозначно віддають перевагу другому.
  У демократичних суспільствах державні позики випускаються на суворо добровільній основі. При цьому власники облігацій державних позик кредитори отримують низку додаткових фінансових переваг (пільг). У тоталітарному суспільстві державний кредит ґрунтується, як правило, на примусових принципах. Типовим явищем тут є невиплата частини заробітної плати, її розміщення в облігації державних позик і казначейські векселі, зарахування на блоковані рахунки в ощадні державні каси тощо.
  У колишньому СРСР держава використовувала примусові внутрішні позики в 40—50 роках. Облігації цих позик почали погашатися лише з 1974—1975 pp.
  Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит, що має невиробничий характер, лише примножує економічні негаразди суспільства. Ситуація значно погіршується, коли для покриття зростаючих відсоткових та інших платежів за державними позиками доводиться залучати додаткові бюджетні кошти, що отримуються шляхом посилення податкового тягаря на виробників. Крім того, надмірно

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-189 * збірник літератури * >>>далее>>>