ю для об'єднання не тільки капіталів, але й особистої участі самих сторін. Хоча необхідно зазначити, що така персоніфікація не завжди має місце лише в установчих договорах, особливо це стосується установчих договорів акціонерних товариств.
   На нашу думку, установчий договір є однією із своєрідних підстав виникнення права власності на майно у новоствореного суб'єкта – юридичної особи.
   Проте, можливі зауваження, що згідно ст.432 ЦК в процесі господарської діяльності сторони договору про сумісну діяльність теж одержують майно, яке, правда, належить їм на праві сумісної власності. Відмінністю ж установчого договору є те, що майно, одержане внаслідок діяльності створеної юридичної особи, належить саме цій юридичній особі, а не її засновникам та учасникам.
   Але ми хочемо поставити акцент не на правовому режимі майна, яке отримане внаслідок господарської діяльності сторін договору про сумісну діяльність чи юридичної особи, а на правовому режимі майна, яке слугує своєрідним "об'єднанням капіталів", тобто вкладів засновників. Майно, яке передається засновниками в якості вкладу, після державної реєстрації юридичної особи стає власністю останньої. Це і дало нам можливість віднесення установчого договору, на відміну від договору про сумісну діяльність, до правоустановлюючих договорів, на підставі яких відбувається перехід права власності на певне майно від засновників до юридичної особи за умови реєстрації останньої як юридичної особи.
   Слід також зазначити, що строк дії договору про сумісну діяльність тісно пов'язаний з метою цього договору, в той час, коли строк дії установчого договору припиняється не тільки у разі припинення діяльності створеної юридичної особи, але й при неможливості створення такої, тобто коли ціль не досягнута.
   Ще однією відмінністю, яка аналізується в науковій літературі є відмінність в суб'єктному складі договорів.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-172 * збірник літератури * >>>далее>>>