икло, то реалізує він його самостійно шляхом одержання відповідної грошової суми, у акціонера виникає право вимоги до самої корпорації. Якщо розмірковувати таким чином, то сумнівів не викликає, що більшість корпоративних прав відносяться до групи зобов`язальних.
   Разом з тим, наприклад, реалізація зобов`язальних відносин по виплаті відповідного доходу зумовлює появу у акціонера абсолютного речового права - права власності на предмет доходу. Цей приклад також дозволяє виділити серед корпоративних прав так звані Gestaltungsrecht (правоутворюючі права), тобто права, реалізація яких надає його суб`єкту можливість набути інше право, в нашому випадку суб`єктивне право власності на дивіденди. На нашу думку, якщо Gestaltungsrecht можна віднести до корпоративних, то речові права, особливо права власності, набуті внаслідок реалізації Gestaltungsrecht, не відносяться до корпоративних прав з наступних причин. По-перше, відносини власності носять абсолютний характер, де коло зобов'яаних осіб невизначене, тобто ними є не тільки корпорація чи інші учасники. По-друге, право власності не припиняється у випадку, якщо особа тим чи іншим чином виходить зі складу учасників. Так, наприклад, якщо особа одержала дивіденди, які стали її власністю, а через деякий час вийшла з учасників корпорації, то вона не перестає бути власником цих дивідендів, що протирічить принципу залежності та похідності корпоративного права від права участі, які будуть нами розглянуті в подальшому.
   Розглядаючи в ракурсі класифікації корпоративних прав зазначене питання, Ломакін Д.В. дещо по-іншому підходить до визначення правової природи права на отримання дивідендів. Він вказує на необхідність розмежування деяких однакових за найменуванням, але різних за змістом прав акціонерів, яким і є право на отриання дивідендів. На його думку, це право носить риси зобов'язального і абсолютного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-172 * збірник літератури * >>>далее>>>