о в зобов`язальних правовідносинах, ніхто конкретно дій не здійснює. Тому говорити про те, що корпоративні правовідношення носять речовий чи зобов`язальний характер, немає можливості взагалі".
   Такої ж думки притримується і Д.В.Ломакін, зазначаючи, що «суб'єктний склад акціонерного правовідношення не будується по моделі зобов'язального правовідношення. Правовий зв'язок виникає між множинністю учасників.
   Такі висновки співпадають з позицією П.П.Цитовича з тією відмінністю, що останній поділяв корпоративні права на дві групи. До першої групи віднесено одноособові права (наприклад, право участі), реалізація яких не залежить від волі інших. До другої групи віднесено права, які можуть здійснюватись тільки спільно.
   На подібній позиції стоїть і В.А.Бєлов, вважаючи, що корпоративні права, «які входять в систему субєктивних цивільних прав поряд з правами зобовязальними , але які не зливаються з
   ними. Такий висновок грунтується на аргументі відсутності чіткого субєктного складу (зокрема, наприкладі права на дивіденди).
   Певна повязаність субєктів корпоративного права не виключає відносності корпоративних відносин. Це скоріше говорить про те, що останні носять характер загальнорегулятивності, що в літературі співвідносять з «станом, в якому знаходиться субєкт і яке визначає його положення по відношенню до всіх інших осіб» Таке узагальнення не означає, що субєкти правовідношення не індивідуалізовані.
   Проте, нам здається, що критерій визначення кола зобов`язаних осіб, який був використаний автором для розподілу правовідносин на речові та зобов'язальні, доцільно все ж таки використовувати для поділу останніх на абсолютні та відносні. "Якщо речові права являють собою форми юридичних відносин осіб до речей, то зобов`язання являється формою юридичних, приватно-правових відносин *осіб до осіб*. Звичайно, і речове право створює відомі відносини

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-172 * збірник літератури * >>>далее>>>