ативних правовідносин вбачалась цими авторами і в тому, що на їх думку такий організаційний характер вимагає підпорядкованості суб'єктів, що протирічить основному методу цивільно-правового регулювання – рівності сторін. Але управлінські корпоративні правовідносини базуються не засадах підпорядкованості, а на засадах координації. Особа, яка стає суб'єктом корпоративних правовідносин, добровільно вступає в ці відносини і усвідомлює, що подальші її відносини з іншими суб'єктами права будуть будуватись за певними правилами, які вимагають координації, формулу якої можна відобразити за принципом: більшість визначає порядок управління корпорацією і цьому порядку повинна підкорятися меншість. Таке правило абсолютно не протирічить методу рівності сторін, оскільки особа з самого початку усвідомлює, що маючи незначну кількість акцій, чи розмір частки в статутному фонді повинні підкоритися рішенню більшості, хоча з таким рішенням особа може не погоджуватись. В корпоративних правовідносинах відсутній владний припис держави, який характерний для адміністративних правовідносин, і в ці управлінські корпоративні правовідносини особа вступає добровільно. Все це ще раз підтверджує, що корпоративні правовідносини носять цивільно-правовий характер.
   І.В.Спасібо-Фатєєва, визначивши "...об`єкт корпоративних правовідносин як фактичну поведінку їх учасників (акціонерів) по здійсненню своїх прав і обов`язків", вказує, що "корпоративні правовідносини містять в собі елементи як майнових, так і немайнових правовідносин".
   На наш погляд, коректніше було сказати, що серед корпоративних правовідносин є правовідносини, що носять майновий характер, і особисті немайнові правовідносини, що пов'язані з майновими, хоча науці цивільного права відома позиція, відповідно до якої певні відносини можуть містити в собі елементи майнових та немайнових правовідносин, але, на наш

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-172 * збірник літератури * >>>далее>>>