аційні можливості до надмірного втручання Президента України у вирішення питань виконавчої ' влади і, як наслідок, об'єктивно постійно спричиняло до виникнення протистояння і конфліктних ситуацій у відносинах між гілками влади.
   Закріплений Конституцією України 1996 р. статус Президента України значною мірою обумовив проведення широкомасштабної конституційної реформи, мета якої - зміна системи організації влади, перехід від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської форми правління;
   3) президент обирається на загальних виборах, але уряд формується парламентом, несе політичну відповідальність перед парламентом. При цьому участь президента у формуванні уряду носить формальний характер (вносить до парламенту пропозиції щодо кандидатури голову уряду). Тим же часом президент відіграє вагому роль у забезпеченні балансу влад, він наділяється відповідними контрольними повноваженнями у сфері законодавчої та виконавчої влади.
   Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що для першого та другого варіантів змішаної республіки характерним є превалювання ознак президентської республіки, що дає підстави іменувати подібні форми правління як «президентсько-парламентарна республіка». Для третього варіанту більшою мірою притаманні ознаки парламентарної республіки, і він отримав назву «парламентарно-президентська республіка».
   З практики державного будівництва інших країн відомі також вестмінстерські (Індія, Пакистан) та спотворені республіки: супер-презндентські, теократичні, президентсько-моністичні, президентсько-мілітаристські тощо республіки.
  
   Стаття 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні після внесення змін до

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-612 * збірник літератури * >>>далее>>>