осійської імперії та Австро-Угорської монархії (наприклад, Латвія, Чехо-Словаччина, Естонія).
   Другому етапу також притаманне певне розширення предмета конституційного регулювання за рахунок питань політичного і соціально-економічного розвитку. Зокрема, до Веймарської конституції Німеччини 1919р. було введено такі розділи, як «суспільне життя», «господарське життя», «освіта і школа». В Конституції Югославії 1921 р. передбачалося право держави втручатися в економічні відносини громадян, Конституція Ірландії 1937 р. встановлювала принципи зовнішньої політики держави. Розширення предмета регулювання було характерним також і для конституцій Мексики (1917р.), Іспанії (1931 p.), Чехо-Словаччини (1920 р.) тощо.
   На основі повного відходу від загальновизнаних моделей (американської та континентальної) конституцій розроблялися «соціалістичні конституції», зокрема конституції РСФСР (1918 р.), УРСР (1919 p.), СРСР (1936 p.), Монголії (1940 p.), Угорщини (1919 р.) тощо. Закріплені цими «конституціями» принципи організації державної влади, правового становища особи, її взаємовідносин із державою суттєво відрізнялися від принципів, розроблених конституційною теорією та практикою світового конституційного розвитку. Так, фактично було знівельовано принцип народного суверенітету, відкинуто принцип поділу влади, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Натомість на конституційному рівні закріплювалися належність влади трудящим, керівна роль компартії, панування соціалістичної власності, підпорядкованість особи міфічним інтересам суспільства та держави, право на виявлення яких брали на себе керівники компартії тощо. Одночасно соціалістичні конституції, хоч і формально, але дещо розширювали обсяг конституційних прав людини за рахунок окремих соціально-економічних прав.
   Третій етап конституційного

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-612 * збірник літератури * >>>далее>>>