ів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи:
   1) формально-юридичний, що застосовується в дослідженні нормативних джерел;
   2) порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання;
   3) історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення кон-ституційно-правових інститутів, їхній історичний розвиток;
   4) системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі конституційного права, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів;
   5) статистичний, за допомогою якого вивчається практика реалізації конституційно-правових норм, ефективність їхньої дії;
   6) конкретно-соціологічний (вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).
  
   Джерелами науки конституційного права є:
   1) нормативно-правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права обґрунтовує ідеологію та концептуальні положення нормативно-правових актів - джерел галузі конституційного права, досліджує тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з організацією та здійсненням публічної влади. На основі наукових досягнень розробляються нові конституційні законопроекти, проекти законів та інших норма-тивно-правових актів;
   2) праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються проблем, пов'язаних із предметом науки конституційного права. Так, вагоме значення для розвитку науки конституційного права в цілому, її окремих положень мають праці таких відомих українських вчених, як: М. Баймуратов, М. Воронов, А. Георгіца, В. Журавський, Р. Калюжний, А. Колодій, В. Копейчиков, С. Лисенков, Г. Мурашин, Н. Нижник, В. Опришко, В. Погоріло, М. Пухтинський, П.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-612 * збірник літератури * >>>далее>>>