предмет і метод науки конституційного права; джерела науки конституційного права.
   Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.
   Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арісто-тель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть.
   Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, конституційного права внесли мислителі XVI-XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Бо-ден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика), які було прийнято 5 квітня 1710р.
   Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрями: радикальний та ліберальний.
   Радикальний напрям представлено в основному працями марксистів, революційних демократів і лівих радикалів, які розглядають конституційне (державне) право з позиції класової боротьби, диктатури окремого класу (блоку класів). У працях дослідників цього напряму йдеться про соціалістичну, народну демократію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти поділу влади і місцевого самоврядування, за одержа-влення економіки, за нерівність у правах різних груп населення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпорядкованість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-612 * збірник літератури * >>>далее>>>