створило умови для рівних політичних прав у осіб - громадян відповідного . поліса, а біля витоків теоретичного усвідомлення відносин між людиною та державою і суспільством стояли грецькі мислителі, яких іменували «сімкою мудреців»,- Фалес із Мілета, Пітак із Мі-тілени, Періандр із Коринфа, Біант із Прієни, Клеобул із Лінда, Хілон із Ефор і Солон з Афін, найбільш відомим з яких є Солон (538-559 pp. до н. е.). Заслуга «сімки мудреців» для становлення та позвитку теоретичних уявлень про права людини полягала в тім, що вони високо оцінили роль закону для прав і свобод людини. Саме розробленням Політії (Конституції) Солона, власне, і з'явилося те явище, яке сьогодні іменують правами (юридичними) людини.
   У Стародавній Греції ідеї Солона та інших представників сімки набули розвитку у вченні піфагорійців (життя людини має бути приведене у відповідність із висновками філософії щодо справедливості, належної міри у людських відносинах, яка розглядалася як відплачується іншому рівним, що являє собою філософську інтерпретацію стародавнього принципу таліону - око за око, зуб за зуб тощо).
   Загалом, теоретичні концепції прав людини у Стародавній Греції розвивались у руслі пошуків об'єктивних природноправо-вих засад полісу та його законів. Наприклад, Геракліт тлумачив поліс та його закони як відображення космічного порядку, Демокрит характеризував поліс і закон як щось штучне (що існує лише завдяки спільній думці), що обумовлене природним початком (тим, що існує насправді).
   Вперше ідея природної рівності й свободи всіх людей була висловлена софістами (V-IV ст.), зокрема Гіппієм (460-400 pp. до н. е.). Він стверджував, що природа (закони природи) - це природне право, яке протистоїть хибному, недосконалому, створеному людиною закону - позитивному праву. При цьому під природним правом Гіппій розумів неписані

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-612 * збірник літератури * >>>далее>>>