|
я суспільним положенням людини (положенням у системі матеріального виробництва).
Становлення прав людини пов'язане з генезою правових норм, в яких формулювалися (встановленням конкретних правил поведінки) можливості людини вільно користуватися відповідними благами з метою задоволення своїх різнобічних потреб.
У первісному суспільстві подібні правила поведінки мали синкретичний характер, вони визначалися мононормами, тобто нормами, які не можливо було диференціювати, як, скажімо, норми релігії, моралі чи звичаєвого права. У цих нормах знаходили своє вираження уявлення щодо корисного чи шкідливого для роду чи племені, які, в свою чергу, були пов'язані зі становленням суспільної праці. В цілому це були жорсткі приписи, спрямовані на збереження цілісності роду, племені у вкрай складних умовах буття людини. Для мононорм було характерне те, що вони ніколи не надавали переваг одному членові роду перед іншими, тобто, вони закріплювали первісну рівність людини.
Правові системи перших рабовласницьких держав були засновані на методах насильства, примусу, що застосовувалися носіями верховної влади до переважної більшості населення. Рівень свободи був мінімальним та охоплював лише правлячі кола. За цих умов розпочалося формування уявлень про права людини, письмовими свідченнями чого стали Біблія (давньоєврейські священні книги Танах), міфи стародавніх Китаю, Індії, Греції. Наприклад, усім відомі вічні ідеї Біблії про недоторканність життя людини, про право приватної власності, про рівність людей, про заборону посягання на честь і гідність людини тощо, сформульовані, зокрема, в Десяти Божих Заповідях (Книга «Вихід», 20).
Зародження наукових ідей про права людини відбувалося в V-VII ст. до н. е. в полісах Стародавньої Греції. Цей процес був пов'язаний з виникненням певного простору свободи, що створило
|