міста або чужоземця і не повертав її. Такий банкрут продавався в рабство. З одержаних грошей від продажу банкрута і його майна передусім відшкодовувалися збитки князеві, потім заїжджим гостям, а залишок розподілявся між місцевими кредиторами.
   Право Київської Русі знало і договір особистого найму. Цей договір тягнув за собою право наймача на особу наймита. Наймання в служіння (тіунство, ключництво) призводило до холопства того, хто наймався, якщо інше не було спеціально обумовлено. Найчастіше наймання призводило до феодальної залежності.
   Злочини і покарання згадуються в таких писемних пам'ятках права, як руськовізантійські договори (статті про вбивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська Правда.
   У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються «образою», під якою розуміють будьяке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди. Проте ранньофеодальне право чітко не відрізняло кримінальне правопорушення від цивільноправового. Так, згідно зі ст. 15 К П. злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільноправової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу.
   Аналіз норм Руської Правди свідчить, що ієрархія засобів покарання формувалася в праві з урахуванням соціального становища як потерпілого, так і злочинця, тобто підхід до захисту інтересів феодалів і феодально залежного населення був неоднаковим.
   Об'єктами злочинного діяння виступали влада князя, особистість (передусім феодала), майно, звичаї. Об'єктивний бік злочину ще недостатньо виражений, відомими були лише дві стадії вчинення злочину: замах на злочин і закінчений злочин.
   Суб'єктами злочину не могли бути холопи й челядини. Вони становили власність хазяїв, які й несли матеріальну відповідальність за їхні неправомірні вчинки, що, однак, не виключало

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>