усіх збройних сил князівства; тіун конюший, який відав питаннями забезпечення князівського війська кіньми; дворецький — огнищанин, котрий управляв князівським двором і водночас виконував важливі державні доручення; стольник, в обов'язки якого входила організація постачання князівського двору продовольством, тощо. У підпорядкуванні цих осіб перебували численні управителі — тіуни, старости.
   Апарат двірськовотчинного адміністративногосподарського управління був типовим феодальним апаратом, оскільки основу його становив специфічний феодальний принцип безпосередньої та невід'ємної належності політичної влади землевласнику. Двірськовотчинна система управління існувала на всіх рівнях феодальної земельної ієрархії — і у великокнязівському домені, і володіннях князів, і в боярських вотчинах. Обсяг влади місцевих феодалів при цьому зростав настільки, що не лише місцеві князі, а й навіть бояри у своїх вотчинах одержували широке право суду щодо залежного від вотчинника населення.
   Феодальні з'їзди. Послаблення влади великого київського князя і посилення влади великих феодалівземлевласників зумовили скликання з'їздів — снемів — вищих органів феодальної влади. На феодальні з'їзди, що скликалися великим князем, збиралися місцеві князі, їхні союзники («брати»), васали («сини») і бояри, інколи — церковна знать. На з'їздах розглядали питання нового законодавства, розподіляли лени, вирішували питання війни і миру з іноземними державами, планували заходи щодо охорони торговельних шляхів. Отже, з'їзд являв собою державний орган, який вирішував корінні питання, що стосувалися суспільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя й посилення впливу місцевих феодалів. Так, снем 1072 p., який зібрався у Вишгороді, ухвалив Правду Ярославичів. Тут були присутні три князі Ярославичі— Ізяслав, Святослав, Всеволод, їхні дружинники,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>