ь йому, бо пов'язане з уявленням про першого серед рівних і аж ніяк не про єдиного носія влади. Старійшинство політичне було пов'язане зі старійшинством генеалогічним. Місцеві князібрати як нащадки великого князя користувалися рівними правами на спадщину. Ця обставина підтримувала у них ідею єдності і спільної відповідальності за долю Батьківщини у боротьбі із зовнішніми ворогами. Проте генеалогічний критерій у визначенні старійшинства дедалі більше відходив на другий план, поступаючись місцем суто політичним міркуванням, що визначалися реальними міжкнязівськими стосунками.
   Старійшим ставав не той, хто досягав цього становища за віком, а той, кого таким «нарікли», тобто офіційно назвали інші князі. Актами подібного визнання, очевидно, були договори про васалітетсюзеренітет. Договори були двосторонніми: вони укладалися від особи як сюзерена, так і васала. Проте старійшинства досягали не тільки внаслідок добровільного визнання, його завойовували і під час міжусобиць, які у XI—XII ст. стали звичайним явищем і підривали могутність Київської Русі.
   Економічна й політична влада окремих феодальних князівств настільки посилилася, що втримувати їх у покорі київському князеві ставало неможливо. Князівські володіння перетворювалися у своєрідні держави у державі. Цьому певною мірою сприяв розвиток великих феодальних землеволодінь, між якими існували слабкі економічні зв'язки, а також формування феодального імунітету внаслідок наділення великих феодалів, передусім місцевих князів, жалуваними та іншими грамотами. Місцеві князі зміцнювали власний апарат, який давав їм можливість тримати у покорі підвладне населення, придушувати опір експлуатованих мас. Місцеві князі очолювали адміністрацію і військо, до них поступово повністю перейшло право судити, яке вони здійснювали у князівському дворі або передоручали своїм тіунам.
   З розвитком феодалізму десяткова система управління (з тисяцькими,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>