лостями) мали найближчих помічників — тіунів, а також помічників зі спеціальних справ — мечників, мостників, вирників тощо. Усі ці особи утримувалися за рахунок податків і поборів з населення. Така система управління називалася «кормлінням». Про «корм» представникам князівського апарату свідчить Руська Правда (ст. 42 К.П.; статті 9, 10, 74 П. П.).
   Великий князь ухвалював найважливіші рішення, якщо на це була згода його оточення — великих феодалів (бояр), «княжих мужів», які утворювали феодальну раду при князеві. До її складу входили також представники духовної знаті, інколи — представники верхівки міст («старцы», «старцы городские»), у воєнний час — керівники союзників. Рада при князеві була важливим органом Давньоруської держави. Члени княжої ради називалися «думцями».
   Князівська рада у Київській Русі не мала чіткої організаційної структури. Однак її діяльність була досить стабільною. Рада обговорювала переважно питання війни і миру, порядок зайняття столів, питання законодавства. Це не означає, що великий князь не мав права ухвалювати самостійно без ради те чи інше рішення, однак він був заінтересований у тому, щоб рішення, які він вважав найважливішими, підтримувалися впливовими особами держави. Тому князь досить часто звертався до ради.
   Місцеві князі. У Київській Русі на місцях спочатку владарювали князівські династії племен. Місцеві князі до середини X ст. часто іменувалися також великими. Однак вони, визнаючи силу київського князя, були у нього «в послушании» («сущие под рукою»), виставляли на його поклик війська, передавали йому частину данини, яку збирали з підвладної території. На місцях інколи вони розташовували і військові сили київського князя. За свою «службу» місцеві князі користувалися заступництвом київського князя, залишали собі частину данини, яку збирали. Це можна розглядати як васалітет, що виник на основі данини. У разі порушення вірності київському

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>