ицію між нижчим розрядом вільних князівських міністеріалів і «людьми» селянської общини.
   Те, що смерд входив у систему князівського домену, випливає із включення його в перелік доменіальних осіб у Правді Ярославичів (ст. 26 К П.), а також із того, що особиста недоторканність смерда забезпечувалася «княжим словом» (ст. 78 П. П.). Будучи особисто вільним, смерд мав право переходити до сильного патрона. Князь давав смерду землю («село») за умови, що він буде йому служити. У разі смерті смерда, який не мав синів, земля поверталася князеві (ст. 90 П. П.). За своє право самостійного володіння господарством смерди сплачували князеві данину.
   Смерд, який завоював довір'я князя, мав можливість стати міністеріалом — емцем, отроком, дитячим, старостою. Деякі смерди могли піднятися за соціальною градацією досить високо. Але смердборжник міг стати феодально залежним закупом.
   Розвиток феодалізму вів до зменшення ролі смердів у давньоруському суспільстві. Зауважимо, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів зумовили різне розуміння правового становища цієї категорії населення Київської Русі.
   Закупи. Для позначення феодально залежного населення у Київській Русі поширеним був термін «закуп».
   Основним джерелом для вивчення закупництва є компактна група статей Поширеної редакції Руської Правди, названої «Статутом про закупи» (статті 56—64, 66). Статут з'явився на початку XII ст. унаслідок боротьби народних мас проти сваволі феодалів і вимоги чіткішого визначення правового становища закупів. Закуп — це людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві позикодавця повернути одержану у нього «купу» (позику — борг під проценти). Закуп, який одержав позику під проценти, називався наймитом.
   Закуп був зобов'язаний відбувати барщину на пана. Він виконував сільські роботи, мусив працювати на полі («релейний закуп») (ст. 57 П. IL). У ст. 58 Поширеної Правди

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>