сть особи не змінювала. Вона могла заважати йому самому вчинювати ті або інші дії. їх треба було вчинювати через відповідних представників.
   На обсяг дієздатності особи впливала і стать. Так, заміжні жінки без згоди чоловіків, а також не відокремлені від батьків повнолітні дочки без згоди батьків, не могли видавати векселі. Дружина без згоди чоловіка не могла укласти договору особистого найму, (Т. X, ч. 1, ст. 2202). Особистий договір прямо суперечив принципам чоловікової влади, бо він підпорядковував дружину особистій владі іншої особи — наймача. Виконання зобов'язань за цим договором могло легко перейти в зіткнення як обов'язку дружини не залишати чоловіка, так і з її загальним обов'язком коритися чоловікові. Тому закон і вимагав дозволу чоловіка як доказу відмови від таких прав на особистість дружини, яких він міг позбутися з прийняттям дружиною зобов'язань, що випливали з договору особистого найму. У цивільному праві пореформеного періоду остаточно сформувалося поняття юридичної особи. Це поняття застосовувалося до держави, її органів, навчальних закладів, губернських та повітових органів місцевого самоврядування, дворянських товариств, а також купецьких промислових об'єднань, акціонерних та інших товариств, приватних банків, компаній. Що стосується класифікації юридичних осіб, то російські цивілісти поділяли їх передусім на публічні і приватні.
   Виникали юридичні особи двома способами: 1) юридичні особи публічного права в силу закону або дій органів влади і 2) юридичні особи приватного права — за бажанням учасників. Окремі фізичні особи, об'єднуючись, наприклад, в акціонерне товариство, розробляли початковий статут, який визначав, зокрема, цілі, склад, майно, порядок діяльності юридичної особи; після затвердження статуту у встановленому порядку, новий суб'єкт права — юридична особа могла функціонувати. У деяких інших випадках (наприклад, повне товариство, товариство на

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>