льників відділень звичайно розташовувалися на вузлових станціях). Начальник відділення мав у своєму розпорядженні вахмістра і 20—ЗО унтерофіцерів (частина унтерофіцерів перебувала при начальнику, а решта — роззосереджувалися по всіх станціях). У 1895 р. в Україні налічувалося п'ять ЖПУЗ: Київське, Кременчуцьке, Одеське, Харківське і ХарківськоЦарицинське (м. Харків). З 38 відділень, що входили до складу цих управлінь, на території українських губерній перебувало ЗО. Крім того, тут діяли Рівненське відділення Віденського ЖПУЗ, Київське, Чернігівське відділення Орловського управління. Контингент жандармської залізничної поліції того часу складали 44 генерали і офіцери, ЗО вахмістрів і майже 900 унтерофіцерів.
   Стаття 692 Зводу військових постанов проголошувала, що ЖПУЗ «мають усі обов'язки і користуються усіма правами зовнішньої поліції, беручи участь в охороні зовнішнього порядку і в попередженні та припиненні порушень «громадських благочинь і безпеки на певних районах залізниць».
   Крім цього завдання, залізничні жандарми здійснювали ще ряд функцій. Зокрема, на них покладався нагляд за особистим складом службовців залізниць. Так, згідно з Циркуляром Департаменту залізниць Міністерства шляхів сполучення від 1 травня 1889 р. приймання на службу залізничних агентів мало здійснюватися лише за погодженням з начальниками ЖПУЗ. З часом жандармам доводилося звертати дедалі більше уваги на робітників залізниць.
   Однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60—70х років була судова реформа 1864 р. Колишній становий, повністю залежний від адміністрації, пройнятий духом формалізму суд замінювався судом, який грунтувався на буржуазнодемократичних принципах; безстановості, незалежності, змагальності, гласності тощо. Дореформене судочинство в Російській імперії пронизували так звані інквізиційні засади: таємне, письмове провадження, формальна оцінка доказів, нерівність сторін, що випливала

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>