ські управління (у 1870 р. до них вводився «додатковий штат» — для служби в повітах) і жандармські поліцейські управління залізниць. Ці органи становили основу цього жандармського відомства до 1917 р.
   Серйозну реорганізацію центрального апарату політичної поліції було здійснено у 1880—1883 pp. під впливом другої революційної ситуації: міністр внутрішніх справ став одночасно і шефом жандармів, замість відділення в МВС створювався Департамент поліції МВС, який об'єднав керівництво загальною і політичною поліцією. Особливі завдання, покладені царатом на політичну поліцію, обумовили підвищені, дещо специфічні вимоги до особового складу жандармського відомства. Так, жандармськими офіцерами могли бути тільки особи, які мали освіту не нижче середньої і прослужили у військах не менше п'яти років. Не допускалися до переведення в корпус жандармів офіцери, які були «в штрафах по суду і слідству» і мали грошові борги. Кандидати в жандарми попередньо складали при штабі корпусу іспити «як з моральних якостей, так і зі службових достоїнств».
   В Україні у 70—90ті роки XIX ст. територіальні органи корпусу жандармів були представлені дев'ятьма губернськими жандармськими управліннями (ГЖУ) і жандармським управлінням м. Одеси. Звичайно ГЖУ контролювали територію тих губерній (міст), де вони перебували, за винятком жандармського управління м. Одеси: крім самого міста, йому був підпорядкований і Одеський повіт Херсонської губернії. Штати ГЖУ були різними. Якщо, наприклад, Чернігівське ГЖУ вважалося третьорозрядним (4 офіцери, 3 вахмістри, 23 унтерофіцери), то Харківське ГЖУ за штатом поступалося в країні тільки двом столичним (у ньому у 1895 р. служили 6 офіцерів, 4 вахмістри, 70 унтерофіцерів).
   Сили управлінь розподілялися так. Очолював ГЖУ начальник — жандармський генералмайор або полковник. При ньому був ад'ютант управління. Кожний начальник ГЖУ мав у вигляді «додаткового штату» управління

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>