осподарські, слідчі й судові функції), що виконати їх було неможливо. Діяльності поліцейських установ в умовах зростання антифеодального руху перешкоджала відсутність формального розмежування територіальних меж відання міської та повітової поліції. Порядок комплектування особового складу поліції також не відповідав вимогам часу і тим завданням, які покладалися на неї урядом— насамперед активно придушувати невдоволення народних мас і забезпечувати «порядок і спокій». Земський справник, який обирався дворянами, нерідко за своїми політичними поглядами та фізичними даними не відповідав своїй посаді, та й не мав, до того ж, спеціальної професійної підготовки. Інші посади в поліції заміщувалися, як правило, армійськими офіцерами, які одержали під час служби поранення і вийшли у відставку.
   Поліцейська реформа 60х років XIX ст. була зумовлена тими самими соціальноекономічними й політичними причинами, що й інші буржуазні реформи того періоду. Водночас ця реформа мала ще й особливі причини. Зокрема, скасування кріпосного права призвело до ліквідації вотчинної поліції, яка була істотним додатком державної влади. Отже, уряд намагався цим підсилити низові її ланки. Того ж вимагали нові умови класової боротьби, різке зростання селянського руху як наслідок грабіжницького характеру селянської реформи. Саме тому поліцейська реформа стала другою за вагою в ряду буржуазних реформ.
   25 грудня 1862 р. Олександр II видав указ, яким затверджувалися Тимчасові правила про устрій поліції в містах та повітах губерній, що підлягають загальному установленню керованих. Але трапилося так, що норми Тимчасових правил фактично діяли понад півстоліття, а подальшого реформування нижчих ланок поліції так і не сталося.
   З 1862 р. у коленому повіті існував єдиний поліцейський орган— повітове поліцейське управління. Стаття 633 зміненого Загального установлення губернської проголошувала: «Весь повіт з повітовими

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-688 * збірник літератури * >>>далее>>>